Сьогодні ми дедалі частіше зустрічаємо термін «когнітивний міраж», зокрема, у наукових статтях, присвячених штучному інтелекту. Найчастіше це поняття вживають для позначення явища так званих галюцинацій у великих мовних моделях (LLM). Моделі, збудовані за зразком роботи людського мозку, інколи створюють вкрай переконливі, але цілковито вигадані відповіді. Наукові огляди останніх років навіть ввели спеціальні терміни й бенчмарки для опису цього ефекту. Наприклад, у праці “Cognitive Mirage: A Review of Hallucinations in Large Language Models” (2023) дослідники систематизуть випадки, коли LLM формують хибні судження та відповіді на питання. Цьогоріч з’явився спеціальний набір тестів для вимірювання рівня таких викривлень — MIRAGE-Bench. Усі ці напрацювання відображають загальну тривогу: машина може говорити упевнено, але не завжди істинно.
Втім, сам феномен не є винаходом цифрової доби. Когнітивні марева супроводжували людство протягом усієї історії. Вже давньогрецький філософ Платон у своїй алегорії печери описує ситуацію, коли люди сприймають тіні на стіні як справжню дійсність. Це, власне, і є один з перших описів когнітивного міражу: коли уява чи обмежений досвід створює ілюзію істини. Через дві тисячі років французький математик і мислитель Рене Декарт поставив під сумнів саму достовірність людських чуттів. Він запитував себе: звідки ми знаємо, що не спимо, коли впевнені, що перебуваємо наяву? У цих міркуваннях знову проглядається та сама інтуїція: наш розум може створювати картини світу, які насправді є хибними.
В іторії людства можна знайти безліч прикладів таких міражів. Одним із найвідоміших був геоцентризм Птолемея. Протягом понад тисячоліття ця модель світу здавалася непорушною і «очевидною»: Сонце, Місяць та зорі ніби дійсно оберталися навколо Землі. Лише Коперник, Ґалілей і Кеплер зруйнували цей грандіозний міраж, довівши геліоцентризм. Інший приклад — алхімія. Протягом століть люди вірили у можливість перетворити неблагородні метали на золото або відкрити «філософський камінь». Алхімія стала своєрідною ілюзією наукового знання, яка водночас підштовхнула до розвитку хімії, але сама виявилася хибною картиною світу.
Брак інформації часто був причиною нових когнітивних міражів. У ХІХ столітті поширеною була віра в ламаркізм — ідею, що набуті ознаки можуть передаватися у спадок. Ця теорія видавалася переконливою, бо бракувало знань про гени. Лише пізніше відкриття Менделя й розвиток генетики зруйнували цей науковий міраж. Схожим чином на початку ХХ століття популярною стала евгеніка — впевненість, що людство можна «покращити» селекцією. Цей ілюзорний наратив, який здавався науково обґрунтованим, призвів до трагічних наслідків і був остаточно дискредитований після Другої світової війни.
У культурному плані когнітивні марева проявлялися у формі утопій та антиутопій. Утопічні теорії, від «Утопії» Томаса Мора до комуністичних ідеалів ХХ століття, будувалися на переконливих, але часто відірваних від реальності образах досконалого суспільства. Антиутопії, натомість, розкривали руйнівні наслідки цих ілюзій: Оруелл і Гакслі показали, як прагнення до ідеалу може перетворитися на пастку. І тут теж працює механізм когнітивного міражу: люди бачать картину майбутнього як єдино правильну, але не усвідомлюють її хибність чи небезпеку.
Когнітивний міраж має багато спільного з рядом феноменів, які давно описані в психології. Наприклад, конфабуляція — це ситуація, коли пам’ять заповнює прогалини вигаданими деталями, які здаються людині правдивими. Відомі й ілюзії сприйняття, як-от ілюзія Мюллера–Лаєра, коли ми бачимо дві однакові лінії як різні за довжиною. Британський психолог Річард Грегорі описував сприйняття як гіпотезу: наш мозок завжди добудовує відсутню інформацію. У всіх цих випадках механізм подібний: розум прагне створити цілісну й переконливу картину, навіть якщо даних бракує.
Сучасні інформаційні технології прискорили й ускладнили цей процес. У світі надлишку даних когнітивні міражі виникають не лише від браку знань, а й від їхньої надмірності. У соціальних мережах користувачі часто приймають інформаційні бульбашки за повну картину реальності. В економіці ми бачимо «міражі стартапів» — коли інвестори вкладають гроші у проєкти без реального змісту, бо переконані в їхньому успіхові. У політиці пропаганда систематично створює когнітивні міражі, маніпулюючи фактами й формуючи ілюзорні наративи, які впливають на суспільну свідомість.
У цьому сенсі великі мовні моделі лише повторюють шлях людини. Вони теж створюють ілюзії знання, прагнучи звести розрізнені дані в єдину історію. Тому поняття «когнітивного міражу» стає своєрідним містком між природою людського мислення і роботою штучного інтелекту. І там, і там ілюзія часто виглядає більш правдоподібною, ніж сама реальність.
Завдання сучасної науки й культури полягає не стільки в тому, щоб повністю уникнути когнітивних міражів — адже вони неминучі, — скільки в тому, щоб навчитися їх вчасно розпізнавати. Лише усвідомлюючи обмеження власного знання, ми можемо розрізнити істину й ілюзію. І саме в цій здатності відрізнити міраж від дійсності полягає головний виклик як для людини, так і для штучного інтелекту в XXI столітті.
